Цей вечір ще має назву "Багата кутя".
На святковий стіл ставлять дванадцять пісних страв (на честь дванадцятьох апостолів), головною з яких є кутя. Пісними страви є тому, що 6 січня завершується Пилипівський піст.
серед цих страв обов'язково мають бути борщ, риба, гриби, пироги з квасолею та капустою, картопля та узвар.
Сайт xb.io.ua зазначає, що усі страви Святвечора повинні бути без м'яса, молока, яєць та жиру. Тільки на олії. Так, на Різдво крутять голубці з пшоном, готують заливну рибу, вінегрет, корейську моркву, салат із квашеної чи свіжої капусти, тушкують капусту з грибами, варять картоплю або кашу, квасолю, ліплять вареники з капустою, грибами, картоплею, вишнею, маком та грушками, готують грибну і рибну юшку, смажать гриби з цибулею.
Зазначимо, що 6 січня, у день Святвечора, до першої зірки не можна нічого їсти.
Святвечір має також низку інших обрядів, непов'язаних з їжею. Наприклад, на чотири кути стола під скатертину кладуть часник - аби вигнати з хати нечисту силу. Під стіл кладуть сіно - це, мовляв, щоб худоба і вівці водилися. У сіно кидають гроші та горіхи, після чого діти їх з того сіна визбирують. Є ще традиція ставити у хаті дідух. Вікіпедія пише, що традиція ставити на Святу Вечерю дідух тягнеться з часів язичництва. Існують дві версії, чому 6 січня із першою Різдвяною зіркою люди заносили у хату "хлібне дерево". За однією з них, коли на полі закінчувалися жнива, а селяни збирали урожай - це було справжнім святом. Щоб відзначити радісну подію, люди несли з поля до хати останній обжинковий сніп.
За іншою версією, коли Ісус Христос народився в стаєнці, то було дуже холодно. У стіні Йосип знайшов шпарину і затулив її снопом із соломи. Відтоді існує звичай на Святу Вечерю застеляти підлогу в хаті сіном та ставити на чільному місці у кутку дідух - символ затишку та тепла.
Дідух ставили на найпочесніше у хаті місце - під образами.
Щодо кулінарних особливостей Святвечора у різних регіонах України, то на Буковині у кутю додають халву, на Галичині кутю варять густу, як каша, і щедро заправляють горіхами та маком, на Волині кутю подають і густу (без узвару), і рідку; на різдвяний стіл подають борщ із грибами, картоплю в "мундирах", на Луганщині кутю зазвичай варять із рису і печуть багато пирогів із різними начинками, на Івано-Франківщині до пісного борщу з грибами готують "краплики" - вареники з дрібно порізаним оселедцем, заправлені смаженою на олії цибулею; обов'язково роблять пісні голубці з рисом, гречкою і грибами та грибну підливу, на Закарпатті смажать пісні деруни (без яйця), готують "галамбець" - ковбаски з кукурудзяної каші з засмаженою на олії цибулею.
Кожен з присутніх за столом, з'ївши три ложки куті, мав посмакувати всі страви, а завершити трапезу ще раз кутею та узваром.
Для багатьох неодмінним атрибутом Святвечора є також пампушки (пампухи або "пончики").
Вважається, що в ніч після Святвечора до хати приходять душі померлих, тому зі стола не забирають кутю. Обряд поминання померлих на Святвечір присутній в усіх регіонах, пише Вікіпедія. В одних випадках цим дійством починали вечерю, в інших - робили це наприкінці. Господар поіменно називав імена небіжчиків, приказуючи: "Хто вмер, той у ямі, а хто живий, той з нами" чи "Царство їм небесне, хай легенько лежиться, а нам легко живеться!". Натомість, залишивши трохи куті в мисці, клали в неї чи поруч ложки, а вдосвіта на Різдво дивилися, чи не перевернулася чиясь; це означало, що власник такої ложки "скоро піде з цього світу".
Після Святої Вечері діти (переважно - хлопчики) - йшли колядувати. Однак, є ще обряд відвідування родичів: діти несли вечерю своїм хрещеним та бабам-пупорізкам.
Загалом, на Святвечір та у ніч на Різдво є низка різноманітних звичаїв і традицій і у кожній родині ці свята святкують по-своєму. Одне варто пам'ятати: Святвечір починається з молитви, а на столі повинна світити свічка, яку, подекуди, не гасять аж до самого Різдвяного ранку. Існує думка, що коли свічка погасне - варто чекати у родині втрат.
