Чи бачили ви коли-небудь останніх представників якогось народу чи культури? В Америці є резервації для індіанців, в Африці чи не в кожному селі - окрема культура.
От так само у Львові зібрались хіпі - справжнісінькі діти квітів, які за мир, волю та любов у всьому світі. Ті, які пам'ятають сексуальну революцію 1968 року та самі проводили перші демонстрації пацифістів в СРСР.
Однак це було колись. А тепер ті, хто залишився, з ініціативи свого побратима Аліка Олісевича у ролі фоторедактора та під керівництвом Івана Банаха, головного редактора, уклали вже другу частину альманаху "Хіпі Львова".
А сам Алік Олісевич (справжнє ім'я - Олег Олександрович Олісевич) ще в березні 2013 року видав автобіографію "Революція квітів". І 3-го жовтня у Львові ввечері зібралась доволі пістрява тусівка для того, щоби послухати, хто ж такі насправді хіпі, звідки вони взялись та як збереглись до сьогодні.
Прийшли на зустріч ті люди, яким справді не байдуже до того, що було. Там були як старі друзі самого Аліка, так і особи, які цікавляться андеґраундовими течіями.
Організатор і модератор зустрічі Юрко Кучерявий проводив вечір у формі дискусії, хоча сам Алік охоче розповідав набагато більше, аніж його запитували.
Слухачів розважали музикою Олег Калитовський, Андірй Гаталяк та хлопчик Паша (представник підростаючого покоління "правильних" музикантів).
Видно, що самі хіпі дуже дорожать такими вечорами - майже всі були з фотоапаратами і старались сфотографувати кожне обличчя...
Сам Алік Олісевич розповідав про всіх і все - про себе і людей, про подорожі, маніфестації, протести, відпочинок...
Чи знали ви, що саме у Львові збереглись чи не останні представники мото-хіпі? Або що свого часу В'ячеслав Єресько сформував заледве чи не нацистську гілку хіпі-руху?
Розповідали про те, як людей з довгим волоссям та в розмальованих джинсах забирали в психіатричку чи навіть за грати; як знущались, як переслідувати та, фактично, травили. І як вони вижили. Перебороли. Вистояли.
"Людям зараз бракує любові, братерства, свята, врешті-решт" - фраза, яка стала, фактично, лейтмотивом усього вечора.
І дуже приємно, що є ще люди, які щиро та безкорисливо дарують світу як мінімум свій гарний настрій. Як максимум - всього себе для великої місії добра, миру та любові у всьому світі.
Текст і фото Тетяна Павліченко
