Нещодавно у Львові презентували книгу «Leopolis Consularі», присвячену історії функціювання у Львові іноземних консульських місій, з початку XVII століття і до сьогодення. Це перша спроба ознайомити громадськість з історією та сучасністю діяльності у місті Львові великої кількості іноземних консульських установ, а також продемонструвати, що місто Лева завжди було осередком не тільки культурного, мистецького, торговельного життя Галичини, а й важливим дипломатичним центром.
Наша розмова з автором ідеї створення книги «Leopolis Consularі» та головним координатором проекту, керівником Представництва МЗС України у Львові В’ячеславом Войнаровським.
Пане В’ячеславе, розкажіть, як виникла ідея створити книгу про іноземні консульські місії?
Мені спало на думку створити книгу про Львів, як дипломатичний центр з багатою, давньою консульською історією ще у 2002 році, коли я розпочав роботу над створенням представництва МЗС у Львові. На жаль, тоді через службові обов’язки і обсяг роботи я не мав можливості ретельно займатись цим проектом. Поштовхом чи відправною точкою стала стаття Володимира Яніщака “ Від Венеції до Голландії”, яка свого часу потрапила мені у руки. Щоправда в той період, коли я вперше працював представником МЗС, з 2002 по 2005 роки, я постійно зустрічав докази того, що ця тема є дуже цікавою і перспективною.
У 2009 році, коли я повернувся з Варшави, після роботи в посольстві, я остаточно вирішив, що настав час повернутися до реалізації цього задуму. Ми розпочали реалізовувати проект спільно з факультетом міжнародних відносин ЛНУ імені Івана Франка, який тоді очолював декан Маркіян Мальський, а сьогодні Надзвичайний та Повноважний Посол у Республіці Польща. Також ми запросили до роботи відомого львівського фотографа Андрія Кирчіва, який з 2009 по 2013 роки в різні пори доби і року фотографував Львів і консульські установи.
Крім того, ми з колегами розпочали роботу над зібранням матеріалів. Свого часу, написали, навіть не десятки, а сотні запитів до українських консульств і посольств за кордоном, до іноземних місій, до історико-музейних установ, бібліотеки імені Василя Стефаника, історичного архіву Львова.
Якщо на першому етапі у нас було занепокоєння чи ми назбираємо певний обсяг матеріалу, оскільки дипломатична діяльність не є публічною, і має певну таємницю, то після того, коли ми почали отримувати відповіді і матеріали, ми зрозуміли, що нам потрібно відбирати найбільш цікаві з цікавих матеріалів. Це не могло не тішити.
Які періоди охоплює видання, і з якими цікавими фактами ви зіткнулися в часі роботи?
Робота над книгою тривала чотири роки. Вона охоплює період від Венеційської республіки Антоніо Массарі до сьогодення. Загалом, ми підрахували, що проект охоплює близько сорока різних країн, тобто історико-географічний спектр дуже широкий, в тому числі і тих країн, які сьогодні вже не існують. Маю на увазі Венеційську республіку, Прусію, Чехословаччину, СРСР та інші.
Під час роботи були знайдені унікальні матеріали. Скажімо, ми усі дуже не любимо заповнювати візові анкети, але, як показує час і досвід – проходить багато років і вони стають цікавим джерелом інформації. Так, в історичному архіві ми знайшли візову анкету відомого математика Стефана Банаха, яку він подавав до Німецького консульства, з його біографією і особистими даними. Також знайшли матеріали і про пана Бачевського, відому осорбистість на Львівщині. Віднайшли документи за підписом Беніто Муссоліні, в період, коли у Львові діяло Консульство Італії. Робота була складною, але дуже цікавою.
Я щиро тішуся, що це видання побачило світ українською і англійською мовами і дуже вдячний видавництву “Літопис”, яке надзвичайно професійно поставилося до цієї роботи. Книга ивийшла накладом близько 1200 примірників. Однак, чи буде книга в продажі, залежатиме від видавця.
Переконаний, що вона має надзвичайно важливе значення для міжнародного іміджу Львівщини і Львова зокрема. Воно дає усвідомлення того, що Львів завжди був не лише духовною столицею, важливим культурно-мистецьким центром в Україні, але й займав надзвичайно важливе місце, як важливий дипломатичний центр. Хочу наголосити, що книга покликана привернути увагу і спонукати до подальшого вивчення маловідомих сторінок дипломатичної історії Львова. Більшість використаних в книзі матеріалів, документів та фотографій опубліковано вперше.
Чи усі Консульства однаково активно відгукнулися до співучасті у цьому проекті та хто ще долучився до реалізації цього проекту?
Байдужих не було. Усі консульства сприйняли таку ідею надзвичайно позитивно. Крім того, цей проект дав можливість згадати про тих консулів, яких з нами вже немає. До прикладу, у книзі є інформація про пана Романа Биряка, який був першим Почесним консулом Австрії у Львові. Також про першого Почесного консула Грузії у Львові пана Богдана Федоришина. Це люди, які свого часу творили Консульський клуб Львова, і про яких пам’ятають і нині. Важливою є згадка у книзі про Бориса Возницького і його роль для України, оскільки мало який візит вищих посадових іноземних осіб відбувався без його участі, так як він є послом української культури в світі і виконував не менш важливі функції щодо захисту культурно-мистецької спадщини Львівщини.
Дуже важливо, що цю ідею підтримав міністр закордонних справ Леонід Кожара, який написав вступне слово до цієї книги, та допомагав у реалізації цього проекту. Я дуже вдячний усім нашим консулам, і в тому числі тим, які виконували консульські обов’язки в попередні роки.
Зокрема, пану Володимиру Кожану, який свого часу був Почесним Консулом Республіки Казахстан у Львові, за підтримку цього проекту. Він один з перших підставив своє плече, щоб реалізувати в життя цей проект.
Скільки Консульств сьогодні діє у Львові, та чи змінюються вимоги до консулів?
У Львові працюю три Генеральних консульства – Республіки Польща, Російської федерації і Чеської республіки, а також 15 почесних консульств. Мене дуже тішить, що ми бачимо зростання присутності іноземних консульських установ у Львові. Вони дають певний потенціал для торгівельно-економічного, інвестиційного розвитку, культурно-мистецькогго співробітництва. Що ж до вимог, то з кожним роком є певне збільшення і підвищення рівня вимог і якості роботи консулів. Думаю, це правильно, бо відповідно до Віденської конвенції - Консульство має очолювати Почесний консул, тому кожен з кандидатів, який розглядається, повине розуміти, що це є надзвичайно серйозною і відповідальною справою.
