Молодий та перспективний режисер Тарас Працьовитий вже став лауреатом і учасником багатьох кінофестивалів (Херсонський фестиваль аматорського кіно "Кінокімерія 2007", фестиваль "Відкрита ніч 2009", Міжнародний онлайн фестиваль короткометражного кіно та анімації "Дивофільм" тощо). Та це тільки початок кар'єри постановника, тому що в планах у Тараса — серйозне кіно.
Ви раніше працювали ведучим, якого жанру програми вели і чому переключилися на кіно?
Напевно, не можна сказати, що колись я був ведучим, а потім щось у мені клацнуло і я пішов у кіно. Режисура в мені жила задовго до того, як я почав шукати свою першу роботу. Так склалося, що нею виявилася робота телеведучого. За іронією долі, саме завдяки короткометражці я її і отримав (як я потім дізнався від колег). Режисер ТРК оцінив мою роботу з камерою і вирішив, що я їм стану в нагоді, я написав концепт програми і, на мій подив, мене взяли без питань, зеленого, після університету. Ще іронічніше те, що програма була автомобільною і моя роль у ній полягала в аналізі нових моделей авто, тест-драйвах тощо, а їздити я в цей час майже не вмів, щойно права отримав. Довелося згадувати основи акторської майстерності. Загалом, смішний і дивний був період. Але програма була, маю сказати, досить успішною і багато чого мене навчила.
У біографії на Вашому сайті зазначено, що Ви переїхали до Києва в 2006 році, що спонукало?
Власне, в якийсь момент мені трохи набридло вдавати фанатика-автомобіліста і я зрозумів, що час іде, а я залишаюся дуже далеко від кіно, хоча свої перші постановочні рекламні ролики я зняв саме у Львові на тій же ТРК. Це, до речі, теж була не маленька доза масла у моє гаряче бажання знімати. Але я відразу зрозумів, що це зовсім не рівень, а рівня дуже хотілося. І я вирішив закинути вудки у столиці. Якось швидко знайшлася робота копірайтера у Києві і я переїхав. Мені іноді здавалося, що кілька років у рекламі в ролі копірайтера — це зайвий гак для режисера. Проте зараз я абсолютно впевнений у зворотному. Це може виглядати дивно, дивлячись на нашу рекламу, але рекламний ринок вчить багато, наполегливо і структуровано працювати над ідеєю, відточувати кожну деталь. З іншого боку він вчить і поганого, але це наш вибір — що брати з собою у вигляді досвіду.
Як "театрознавець" (критик) за спеціальністю, оцініть рівень вітчизняного кіно сьогодні.
Якщо говорити про велике прокатне кіно, то, як критик скажу, що у нас дуже сумний рівень. Мені не хочеться нікого ображати, але у нас у всіх є можливість порівнювати. І, на жаль, про конкурентоспроможність якось навіть не коректно говорити. Існують незалежні спільні проекти, як "Мудаки", "Україна, гудбай!" — чудова, до речі, ініціатива — вони привносять нове дихання в... хотів сказати "в індустрію", вибачте. Але після перегляду фільмів у цих проектах, почуваєшся бабусею, яка зобов'язана похвалити онука за невиразно накалякану фломастерами сім'ю.
Акт творчості сам по собі — це добре, його потрібно підтримувати. Але... хотілося б побачити нарешті доросле (я не про віковий ценз), зріле кіно. Нехай це буде 5 хвилин, але 5 хвилин зі змістом. Поки все виглядає дуже молодо і зелено. Я бачив кілька трейлерів до фільмів, які дають проблиск надії. Втім, поки фільму немає, немає про що говорити.
Якщо спробувати покопатися у проблемах, то, крім гео-політичної катастрофи, яка сталася з вітчизняною культурною елітою зі зрозумілих причин (проблема "школи"), є, мені здається, бар'єри у головах авторів кіно. Один із них — самовиправдання й інфантильна відсутність критичного ставлення до якості твору, будь то сценарій, фільм або музика до нього. Акт творчості стає самоціллю. Молоді режисери вважають себе художниками, які мають право сказати: "я так бачу". А мені здається, що не мають права. Адже кіно — це діалог з глядачем, з його емоціями і думками. Це треба пам'ятати постійно. Мені здається, потрібно вміти сказати собі чесно: "це — гі..о і незрозуміло що, а ось це непоганий символ...", і щоразу підвищувати планку. Без самокритики неможливо розвиватися. А відсутність розвитку — це деградація.
У Вас багато робіт різного жанру і в різних категоріях. На чому хотіли б зупинитися?
— Ну, я б у принципі не хотів зупинятися :) А якщо без жартів, то мій головний маяк — серйозне кіно. Парадокс у тому, що у мене краще виходить комедія, але тягне мене все-таки до драми. Я знаю, що я не один такий, існує безліч режисерів, які, знімаючи в одному жанрі, марили про протилежний. Але для мене серйозне кіно — це щабель у розвитку режисера. Сьогодні таке кіно потрібно знімати дуже обережно, глядач розбалуваний, він не прощає помилок, а пафос і драматизація — вельми слизький шлях, тут важливе почуття міри і глибоке розуміння як життєвої правди, так і художніх інструментів, якими ти цю правду збираєшся висловлювати. Інакше вийде індійський фільм, тільки без танців. Мені здається, до цього потрібно прийти з певним життєвим досвідом. Мені б хотілося, щоб над моїми фільм не хихотіли і сумували, а голосно реготали й гірко ридали, а потім виходили з кінотеатру/з-за монітора з глибоким почуттям того самого катарсису. Ось тоді я напевно відчую, що я виконав свою місію, а поки є до чого прагнути.
Ваші короткометражні фільми "Про біг" і "Не відривай" перемагали на кінофестивалях. Але їх знайти в інтернеті нам не вдалося, чому?
Дивно, я відразу знайшов :) "Не відривай" — це не зовсім фільм, а точніше зовсім не фільм, це рекламний постер на фестиваль соціальної реклами проти абортів. Після "Про біг" я зняв "Встигнути ненавидіти", але він отримав тільки глядацькі симпатії на якомусь регіональному фестивалі. Я його дуже не світив у мережі, оскільки знімав його у дуже "тренувальному" настрої і ставлюся до нього відповідно. А "Про біг" — це радше експеримент. З одного боку мені у студентські роки дуже хотілося зняти короткометражку, а з іншого — я хотів довести собі й не пам'ятаю вже кому ще, що фільм можна відзняти навіть на домашню камеру. І цей експеримент виявився вдалим. Я здивувався, коли він взяв першу нагороду, потім ще більше здивувався, коли взяв наступні. Напевно, це його фішка — фільм в якості VHS, який здатний утримати увагу до фінальних титрів. Кілька років тому я зайшов на ретроспективу фільмів молодих режисерів у кінотеатрі "Київ", серед них був і "Про біг". Чесно кажучи, я не міг його дивитися, почуття було на межі сильного сорому. Напевно, це і є творчий ріст. Але ВКонтакте його все ще можна знайти.
Яка з Ваших стрічок повинна отримати "Пальмову гілку" у 2017 році?
Я сподіваюся, що це вже не буде доказовий експеримент, а важлива історія в гідному виконанні, яка залишить "дхвані" у серцях та головах людей і я вже не буду дивуватися нагороді, а буду чітко розуміти, за що вона. А ще я б хотів, щоб ця історія надихнула наших режисерів теж знімати такі історії і навіть кращі, а вони, у свою чергу надихали мене... Я впевнений, що ми можемо, якщо захочемо. І я дуже хочу, щоб усі ми захотіли. Сьогодні я сконцентрований на розвитку майстерності в коротких формах, зокрема рекламі (мені здається, це дуже хороший плацдарм для відточування візуальної виразності історії). Але потихеньку в мені прокидаються цікаві задумки для кіно і, я вважаю, незабаром вони почнуть набувати більш чітких форм. І хтозна...
Джерело: Filmstreet
