4 липня прес-центр Національного університету біоресурсів і природокористування України розповсюдив повідомлення від ректора університету Дмитра Мельника. Той заявив: йому черговий раз передали від Табачника список зі 70 абітурієнтів, яких потрібно зарахувати на навчання. Хоча: «Я неодноразово попереджав Дмитра Табачника, що вже не в тому віці, аби займатися брудними махінаціями. В мене є авторитет і я не буду його втрачати через бажання міністра нажитися на студентах».

Вочевидь, така поведінка Табачнику не сподобалося, і під час наради в міністерстві освіти той «порадив» Мельнику звільнитися самому, щоб не надсилати «фінансові перевірки». Відтак, ректор не виключає, що його можуть звільнити найближчим часом, так би мовити, відправити на пенсію. Але вважає: «Досить мовчати і боятися звільнення. Закликаю своїх колег приєднатися до мене, аби чини у Міносвіти знали, що ніхто мовчати не буде». І розповідає, що за часів Табачника навчальним закладам не тільки ставлять план по зарахуванню «потрібних студентів», але й фінансові зобов’язання - хто і скільки має принести «вгору».

У будь-якій європейській країні таке повідомлення стало б сенсацією. Журналісти змагаються поміж себе, щоб здобути ексклюзивні коментарі інших ректорів зі спростуванням чи підтвердженням таких протиправних дій не простого чиновника – міністра. Прокуратура звітує громадськості про початок офіційної перевірки наведених фактів, запевняючи – якщо вони підтвердяться, винний буде покараний.

Зрозуміло, що міністр подав би у відставку (якщо такий скандал не спричинив би відставку всього уряду). Але це там, у Європі. А ми, хоча й європейці, живемо за зовсім іншими морально-етичними нормами – пострадянськими. Тому журналісти здебільшого не поспішають вести розслідування резонансних справ без вказівки чи, принаймні, дозволу власника ЗМІ.

Правоохоронна система діє тільки тоді, коли потенційне розслідування не зачіпає чиїхось «вищих інтересів», а особа підозрюваного не належить до касти «недоторканних» (вище державне керівництво, їхні родичі та друзі) чи «своїх» (працівники МВС, СБУ, прокуратури, судді тощо). А подавати у відставку через скандал – це взагалі якось непристойно з точки зору політичної еліти.

Але навіть якщо уявити, що знайшлися кілька журналістів, які зчинили шум з цього приводу… Декілька ректорів наважилися підтвердити слова свого колеги… Зрештою, якийсь ентузіаст – слідчий з прокуратури довів справу до логічного завершення – виклик Табачника до суду… То там би все й закінчилося. Суд справу закрив «за відсутністю складу злочину», слідчого звільнили «за фальсифікацію доказів» і відправили під слідство, сміливих ректорів звинуватили у «наданні неправдивих свідчень», а на журналістів сам Табачник подав би позов про паплюження його кришталево-чистої честі та гідності. І виграв би. Тому що наша Феміда справді абсолютно сліпа стосовно доказів, які їй наводять, зате як нащадок собак академіка Павлова бурхливо реагує на дзвінок згори або пакет хрустких купюр знизу.

Проте немає межі вдосконалення безвідмовності Феміди. А тому 4 липня Янукович подав законопроект із змінами до Конституції України стосовно системи правосуддя - №2522а «Про внесення змін до Конституції України щодо посилення гарантій незалежності суддів». Деякі зміни доволі цікаві.

Так, громадянам гарантуватиметься право на справедливий і гласний розгляд справ впродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом, утвореним законом. Отже, визнається, що раніше не був гарантовано справедливим? Що таке «розумний строк» -  не зрозуміло, і хто його визначатиме, керуючись чиїм розумом – також. Як і те, звідки в Україні візьметься хоч один незалежний і неупереджений суд. Це що, будуть зі США чи Великобританії суддів привозити, як возили П’єрлуїджі Колліну на футбол?

Вперше буде застосоване поняття «автоматизованого розподілу справ між суддями». Це як, справи будуть автоматично розподілятися на Банківській, вже просто так, відверто?

Зазнають змін положення щодо призначення судді на посаду. Так, сьогодні на посаду судді кваліфікаційною комісією суддів може бути рекомендований громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою. Законопроектом, в свою чергу, пропонується ввести 30-річний віковий ценз судді із 5-річним досвідом роботи у галузі права. Що ж, корективи логічні. А ось далі йде зміна цікавіша.

Якщо на даний час судді вперше призначаються на посаду на п’ять років, то відповідно до запропонованих змін судді будуть призначатися президентом вже безстроково ‒ на підставі та згідно з поданням Вищої ради юстиції. Далі. Дозвіл на арешт судді надається зараз Верховною Радою України. А ось надалі такі повноваження будуть належати вже Вищій раді юстиції. Тобто, суддя до винесення обвинувального вироку судом не буде затриманий чи заарештований без згоди Вищої ради юстиції, наданої за поданням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Тобто, без санкції безвідмовного до побажань Януковича Олександра Лавриновича. Ось про це новопризначені судді і повинні пам’ятати: Хто дав їм право на безстрокове заможне життя та процвітання, і за вказівкою Кого Лавринович може санкціонувати їхнє примусове переміщення з комфортабельного кабінету з кондиціонером до задушного СІЗО. Тому і постанови суди штампуватимуть ті, котрі їм передаватимуть з Банкової (чи з дещо нижчих кабінетів, відповідно до важливості справи).

Ще трішки про футбол. 30 червня у віддаленому містечку штату Мараньян на півночі Бразилії під час матчу любительських команд стався конфлікт між суддею та гравцем, який відмовився йти з поля після того, як отримав червону картку. Суддя Отавіо да Сілвою несподівано вийняв ніж і поранив гравця, який помер дорогою у лікарню. Розлючений натовп вболівальників вибіг на поле і забив суддю камінням. Потім його тіло розчленували, а голову настромили на кілок, встановлений посередині поля. Народний суд – це не жарти…