Я не піду в президенти, і не тому, що не дозволяє нинішній закон Президента, і не тільки тому, що рішенням суду мені заборонено виконувати будь-які розпорядчі функції протягом наступних трьох років, а тому що вважаю, що в українській опозиційній політиці має бути людина, в якої є об’єктивне право на дружню допомогу, в тому числі на дружню критику, публічно не намагаючись стати ні президентом, ні прем’єром, ні міністром, ні навіть депутатом.

Я не мислю над тим, яку посаду мені займати, я мислю в категоріях двох речей: по-перше, я хочу дійсно перемогти нинішню гангстерську бандитську владу, по-друге, я хочу допомогти молодим активним людям увійти в українську політику і зараз займаюся тим, аби допомогти сформувати їм нову громадську організацію, котра допоможе опозиції на виборах і, можливо, зробить свій внесок в майбутню українську політику.

У мене є дві мрії. Перша – я хочу стати депутатом в Європарламенті від України, і друга – я хочу бути граючим тренером, а можливо, і просто тренером молодої політичної команди, яка замінить моє покоління в українській політиці.